КОКАИН Эквадор Воронеж

Ёоу, сёма! Запилил наркоман-комик на сцене, валяйся, у тебя будет жарко! Короче, я расскажу историю своего обожаемого головастого закладочника. Слушай, недавно вытворял я такую либеральную штуку, что просто тряхнулся весь народок! Очень-очень тупая затея, но шо вы хотите – на бешенный унитаз в торговом центре охота была организоваться. Вот и полез я на охоту, седал утречком с головощупами попперсов, на звук рева люсы ЛСД и с ярко-красными тучками прухи в глазах. Да, да, по прямой дорожке, однако нашелся я один, лишь в компании мухоморов и герыча. Не забудь про курительную смесь, шоб по полной зашмалиться!

Хоть и красиво, но нужно было мастерить, короче, иду я, кайфую, соловьём над ракушку по торговому центру. Блин, практически каждая дура на мне светит своими глазами, как блэкджеком, но постепенно на меня начало действовать что-то из закладочного ассортимента. Бац-бац, голова начала кружиться, словно балеринка на вальсе. А я так и танцую – в ритме полицейского патрульного сирена. И тут я вижу его, трансдеревянного космонавта с аэродинамической задницей – этот самый унитаз!

Это был идеальный план, сэм!

Тащить я его, ну как тебе сказать, не сомневайся. Весило этот кусок гранита и всего-то с двадцать кило – детский лепет, семка там какая-то. Понимаешь, оказывается, снимались колеса с унитаза, изначально предназначенного для инвалидов. Так что я его, можно сказать, пятиконечной звездой, покатил к выходу, как в детстве шарик с качелями. И стой, молодец, оглядел кругом. А кругом – полно рыло типов, попадающих международными новостями. Ну реально ли, чтобы унитаз украли – замэшано, полнейший сюр! А я знал, что время настигнет меня, так что решил действовать быстро, как рапира на арене.

Набрасываю я на себе ветровку, как будто холодно окончательно стало, и ловко встраиваюсь в поток людей, отражаясь на фонах торговых диванов и шуб без номеров. Собственно, тянет они на герыч или на чайник! Проделал я всё это дело, себе и другим на ура, как главный из крутых. Меня и взоры прохожих пугали, я так смотрю всякими движениями, что мимо проходящие дамы словно замирают от такой внешности – вот и вштырили всех.

“Этот тип просто бомба!” – промелькнуло в головах у всех.

Идека у меня была такая – желательно бы добраться до такси без неприятностей. Ведь вообще-то констатация факта: “Я теряю унитаз” – показать весьма странно. В такси я сел как тот самый космонавт, который ни разу не был на качелях, словно карета подпольного императора. А водитель – просто классика жанра: с пронзительно-откровенным видом, заподлял он на меня раствор ЛСД 25, а может и люсы. Ну что тут поделать, когда вокруг кайф от мельбурнов или еще чего-нибудь. Он мудак, но умный мудак. На середине пути он меня подбрасывает к месту моему бестиарию, а я уходил с его лица, словно финишер с акула тату. Искренне Ваш, муви собщение!

Але, будьте обачні, шановні панове та пані! Маю для вас якусь свою історію, що заставить вас жахнутися, відшукати мене і почати обзивати дурнем. Але, безумовно, я повідомлю її. Може, комусь цікаво буде, споглядаючи на мої закладки та мою життєву ситуацію. Давайте почнемо.

Завдяки одному дому з грошима, я здобула чек за свою роботу. І хоча багато віддавала на ці закладки, я все ж певна, що варто було. Стимул який, їй-богу, це було щось. Так, я знаю, це не найрозумніший варіант, але що ж робити в таких ситуаціях, коли з'являється такий сильний імпульс? Накатитися було щось неймовірне, непередбачуване та неймовірно захоплююче.

Отже, з прямої руки мені дали номерок того самого "джантика", який мав мені доставити цей стимулюючий товар. Через кілька годин відчуття негативу та тривоги поступово змінилися на вже знайоме мені відчуття ейфорії та привороту. Для мене це було як наркотичне засіб до щастя, який відкрив мені двері в інший світ, де проблеми зникали.

З чорного ринку я дізналася про дивовижний гідропон, що мав налаштувати мене на хвилювання. Така комбінація з кокаїном може привести до дивовижних наслідків, і я була готова до цього. Ще знаю, що не можна любити закладки занадто сильно, адже залежність може зруйнувати тебе. Один раз може бути саме тим, що тобі потрібно, але з часом треба буде зупинитися, щоб не втратити себе повністю.

Потім я зустріла парубка, який казав, що може мені здати дуплити. Німецьке слово, яким вони називають приманки. Я погодилася, адже чому б ні? Страшно було, але одночасно це було і цікаво. Він нашвидкоруч вийшов і через деякий час повернувся зі спійманим товаром. Це було відчуття справжньої перемоги, почуття надії на краще, але і пізнання небезпеки нової сторони життя.

Знакомий порекомендував мені їхати на море відпочити в палатках. "Якщо накачаний та пройнятий стимулюючими речовинами можеш насолодитися моментом, тоді відпочинок у палатках на березі моря - просто неймовірний. Ти маєш спробувати це минулого літа," - він говорив.

А я згодилася. Морський бриз, зорі на небі, затишні палатки та відсутність буденних клопотів - все це стало реальністю для мене. Я відчувала себе позбавленою проблем, пустощів та болію. Відчуття ейфорії, яке мене охопило, було настільки міцним, що я навіть забула про своє минуле.

Що є ще неймовірнішим, гідропон та кокаїн робили мене відкритою для нових знайомств. У цих молодих людей теж була своя історія, свої цілі та своє спілкування. Ми почали обговорювати про наші закладки, про те, які вони можуть бути стимулюючі для нас. Були моменти, коли ми чули один одного, розуміли і підтримували. Таке спілкування було неймовірно важливим для мене.

Я знаю, що це був не найкращий шлях, але життя передається пульсуючими емоціями. Кожен із нас мириться з власними відомостями та діями, і я була готова приймати його насолоди. Хоча добре я все ж розуміла, що воно може бути шкідливим та небезпечним.

Але хай це буде попередженням для вас, друзі! Не занурюйтесь у світ наркотиків, не впускайте своє життя в небезпеку. Краще використовувати свої стимули для досягнення великих речей, для відкриття нових горизонтів. Втім, кожен має вибрати свій шлях.

Отже, моє подорожжя в море було короткотривалим, але неймовірно яскравим. Я багато чого зрозуміла в цьому шаленому всесвіті наркотиків та стимулів. Та, можливо, тепер моє внутрішнє світло загасне без вживання, але пам’ять про те, що було, залишиться.